Інтерв’ю, рецензії, нагороди

Пане Яцеку, роками Ви писали «в шухляду», як і автори Portal Pisarski. Що зрештою спонукало Вас відкрити цю шухляду й показати свої тексти світові?

JB: До цього мене змусив – у найкращому значенні цього слова – письменник Paweł Heszen, багаторічний співробітник незабутнього краківського «Przekroju». Рік тому нас звів дивовижний збіг обставин. Paweł прочитав мої оповідання «ZEGAR» і «PROFETA», після чого заявив, що я маю обов’язок писати й говорити вголос. Буквально – обов’язок! Відтоді він уже не давав мені спокою. Ми подружилися. Тому в серпні 2024 року я запустив свій YouTube-канал Osobliwe Intrygujące Opowieści. У плейлистах твори згруповані, зокрема, в категорії «Ostrzeżenia», «Wiersze i Rzeczy Dobre» та мініальбом «Głupota/Stupidity». Доступні також англомовні версії й текст DAS! німецькою мовою.

Що б Ви порадили іншим письменникам, які теж думають про те, щоб вийти з шухляди й використовувати цифрові платформи – YouTube, подкасти чи аудіокнижки – для виходу на ширшу аудиторію? З чого їм варто почати?

JB: Я не відомий ютубер і не фахівець із цифрових платформ. Наскільки вмію, я прагнув досягти там професійного результату. Це складно й забирає безліч часу, якщо хочеться зберегти високий рівень. Мені трохи легше, бо багато років я керував інтерактивною агенцією, яка співпрацювала з графіками, дикторами й музикантами, і тепер користуюся цими контактами. Це викликає чимале здивування, бо всі ці люди не знали, що я взагалі щось пишу. Такий собі мій своєрідний камінг-аут. Загалом я радив би робити це з душею й на якісному рівні, а можливо, вигадати щось справді нетипове. Раджу робити своє й не розраховувати на швидкі тисячі переглядів. Потрібно також одночасно бути присутнім на різних платформах і в якомога більшій кількості соцмереж. На заробіток особливо розраховувати не варто. Конкуренція там величезна, і дуже легко впасти у фрустрацію. Можна спробувати, а згодом оцінити результат.

Ваша проза, вірші й пісні – це короткі форми. За незначними винятками читання або прослуховування триває від двох до чотирьох хвилин. Ви свідомо обмежуєте довжину своїх творів чи це випливає із самої природи тем, яких Ви торкаєтеся? Які прийоми використовуєте, щоб за такий короткий час посіяти думку й спонукати до роздумів, не втрачаючи глибини висловлювання?

JB: Саме так. Сьогодні люди не мають часу на читання й довге слухання. Три хвилини – достатньо, щоб посіяти думку, і водночас досить мало, щоб вони не встигли втекти (сміється – прим. ред.). Я не обмежую довжину навмисно. Обожнюю коротку форму з роздумом і мораллю – фактично тільки так і пишу – і найкраще, коли текст «ощадний на слова». Я не аналізую, не прораховую, не знаю й не застосовую жодних технік – письменства ніде не навчався. Воно відбувається саме. Скажу нескромно: намагаюся писати те, що сам прочитав би з цікавістю.

Ваша творчість порушує складні й суперечливі теми: дурість, брехню, невігластво. Це щось більше, ніж роздуми – форма спротиву?

JB: Моя мета – не давати готових рішень і не повчати. У творах я не стаю на жоден бік суперечок чи конфліктів. Хочу викликати задуму й рефлексію. Спонукати до самостійного мислення. Кожен, хто читає або слухає, має сам – користуючись власним розумом – зробити висновки. Незалежно. Не ті, які нав’язують медіа, фахівці з маніпуляцій чи пропагандистські машини. Це дуже складно, бо роками працюють над нашими головами. Часто ми стаємо засліпленими послідовниками, а не вільними людьми, здатними мислити незалежно. Повторюємо примітивні, розпалювальні, вбиті нам у голови гасла й банальні розумові скорочення, які нібито все вирішують. Треба діяти, щоб це змінити. Я вірю, що це можливо! Мушу пробувати, тим паче що останнім часом, здається, стає гірше… Якщо сказати якнайделікатніше – мене дратують брехня, невігластво, дурість і цинізм, особливо у людей при владі, які нами маніпулюють, як я описав у тексті «ŚLEPIEC?». Я ніколи не був чемним хлопчиком і завжди йшов проти вітру. Пробую й надалі пробуватиму – до результату. Я впертий. Не можна зневірюватися, бо саме так ми даємо фору брехні, дурості й невігластву. Цинізмом чи висміюванням ми лише посилимо озлобленість і нічого не покращимо. Мені здається, найкраще – викликати рефлексію у звичайної людини, іноді навіть так, щоб вона сама цього не помітила, але щось у голові почало поволі проростати. Для мене це ще й форма терапії: я глибоко розслабляюся й заспокоююся, під час письма перебуваю в іншому світі. Письмо може бути й зброєю – у часи, коли одвічні цінності та порядок розсипаються на порох.

У контексті незалежного мислення, про яке Ви говорите: чи відчуваєте Ви, що мистецтво, зокрема література, сьогодні має більшу силу впливу, ніж медіа чи пропаганда, чи радше це боротьба Давида з Голіафом?

JB: Боюся, що Мистецтво з великої літери – і щоб не було непорозумінь, я не маю тут на увазі власну творчість – програє соціальним мережам, простим рецептам розв’язання складних проблем, вигаданим пропагандистами, та величезній маніпулятивній силі медіа. Люди відтворюють нав’язані їм розумові скорочення і саме так бачать світ. Додатково мистецтво добиває «сплощення» смаків аудиторії, яка задовольняється посередністю. Ще трохи – і AI, коли прочитає й глибоко проаналізує все, що коли-небудь було написано, замінить письменників, а також критиків, журналістів, співаків, музикантів, акторів і безліч інших професій. Цього не зупинити! Ті, кого не вдалося оглупити, згадуватимуть старі добрі часи за пивом, купленим на рештки гарантованого доходу. Лише після краху цивілізації люди, які залишаться на цьому світі, зрозуміють, що було правдою, а що – маніпуляцією та грою еліт. Такою завжди була й залишається людська ментальність. Дуже хотів би помилятися й роблю все, що може зробити одна людина, аби до цього не дійшло. А може, світ усе-таки прозріє без трагедії? Побачимо. Попри все, це надзвичайно цікаво – аби тільки не в сенсі китайського прокляття.

Ваша найновіша робота – це вже щось інше, ніж письмо: музичний мініальбом із чотирьох композицій під спільною назвою «Głupota / Stupidity». Розкажете нашим читачам трохи більше?

JB: Я задумав цей твір після написання тексту «TO!», де звернув увагу на чудову «Літанію про спасіння від дурості» Романа Брандстеттера. Написав сильне, ритмічне, мелодекламаційне попередження про вірус бездумності. Це не просто твір – це маніфест. З’явилися польська й англійська версії, обидві однаково безжальні до реальності. Тим, хто цінує звук, рекомендую навушники й провідну басову лінію, а шанувальникам відео – сильний кліп, над яким я просидів тижнями, без кінця його виправляючи. Пісню можна послухати на YouTube у короткій, так званій радійній, та повній відеоверсіях. Аудіоверсії доступні також на популярних платформах Spotify, Apple, Tidal, YouTube Music, SoundCloud, Amazon тощо.

Ваші твори черпають натхнення з конкретних подій та історичних роздумів. Як виглядає Ваш дослідницький процес і як Ви перетворюєте факти на літературний вислів, покликаний спонукати до рефлексії?

JB: Усе, що є в текстах «TO!» і в пісні «Głupota», для мене, перепрошую за цитату, – «очевидна очевидність». Достатньо озирнутися назад і придивитися до реальності довкола. Я вже чимало прожив. Не треба бути ясновидцем, як мій «PROFETA», щоб побачити, до чого це може привести. Я також завжди намагаюся добре підготуватися до теми, враховуючи історичний і філософський контекст, джерела тощо. Як я перетворюю це на тексти? Відверто кажучи, воно виходить «із глибини моєї голови» – тому саме так я назвав цикл своїх подкастів, у якому тексти звучать в аудіоверсії.

Такі твори, як «KAMIEŃ ZAGŁADY», поєднують історію з науковою фантастикою. Для Вас літературні жанри плинні? Як Ви поєднуєте різні конвенції, щоб посилити свій вислів?

JB: «KAMIEŃ ZAGŁADY» поєднує історію з містикою, парапсихологією та профетикою. Подібно до дещо жартівливого, але з серйозним фіналом «KONIEC ŚWIATA» – я не міг пробачити президентові Росії, а Трамп тоді ще не показав свого справжнього обличчя. Люблю гратися словом, як у «HOMONIMIE», і жанрами, люблю змішувати історичні факти з вигадкою, іноді додаю дрібку парапсихології й часто – Божу іскру. Усі описані місця завжди реальні, а багато використаних епізодів, хоч у це важко повірити, автентичні – наприклад, народження дитини з двома обличчями, чотирма руками й чотирма ногами в «KOŃCU ŚWIATA».

Що для Вас є найбільшим викликом у творчому процесі, а що – найбільшим задоволенням?

JB: Найбільший виклик – знайти тему, до якої можна додати щось справді цінне, зачепити якусь струну в голові, а далі все вже котиться саме. Часто один текст автоматично веде до наступного. Найбільше задоволення дає відгук – наприклад, коментарі на YouTube, до яких усіх заохочую й про які прошу, а також, хоч як дивно, хейт – найбільше його було після «TO!», «KOBIETY» та «ŚLEPIEC?» – бо це означає, що щось доходить до людей, а саме про це й ідеться. Мене неймовірно потішило, коли хтось після прочитання чи прослуховування сказав: «увесь Jacek Berbeka». Тоді я знаю, що вдалося виробити власний, упізнаваний стиль.

Ви створюєте прозу, вірші й пісні – мелодекламації. Чи є теми або емоції, які природно тяжіють до однієї з цих форм? Як Ви обираєте форму для конкретного задуму?

JB: Найбільше в мене прози з YouTube-плейлиста «Ostrzeżenia» – маю схильність до дефетизму, а може, це радше світ має схильність до антиутопії? З тексту «TO!» і згаданої там геніальної «Літанії про спасіння від дурості» Романа Брандстеттера народився текст, а під впливом імпульсу я вирішив зробити щось у формі пісні-мелодекламації «Głupota/Stupidity». Доповненням став сильний відеокліп. Думаю, ця музична форма все ж була епізодом, бо коштувала мені надто багато здоров’я. Довелося блискавично опанувати безліч нових речей, а до того ж на три місяці я втратив відчуття часу й реальності. Інша річ, що мініальбом із чотирьох композицій двома мовами був досить амбітним планом. Уже місяць повертаюся до рівноваги. А поезія – це перепочинок: від дефетизму до віршів і «RZECZY DOBRYCH». Від банальних рим до амбітнішої поезії. Іноді я сам дивуюся, якої форми набуває моє письмо, як-от використання архаїчної мови в текстах «ZARATUSZTRA II» чи «SKRYBA».

Чи маєте Ви улюблену форму висловлювання і чому саме її?

JB: Короткі, небанальні, ощадні на слова оповідання з мораллю, які спонукають до роздумів. Бажано з несподіваним фіналом, як «DAR». Просто тому, що я це дуже люблю й, на мою думку, саме така форма сьогодні найкраще змушує мислити.

Ви згадуєте «Літанію про спасіння від дурості» Романа Брандстеттера. Чи є інші автори, які надихають Вас звертатися до конкретних форм, наприклад до мелодекламації?

JB: Я обожнюю читати й дуже болісно сприймаю занепад читання. Не маю конкретних авторів, які мене надихають. О, перепрошую, скажу «скромно»: хотів би писати як Ернест Гемінґвей (сміється), тільки коротші форми… але це вже, мабуть, в іншому житті.

Отже, Ви намагаєтеся самотужки змінювати сучасний світ словами?

JB: Озирнімося навколо. Ми бачимо світ, занурений у хаос, де дедалі більше людей втрачають віру в сенс дії. Їм здається, що окрема людина вже не має жодної сили впливу, що нічого не може змінити. Але це неправда. Ніколи не було правдою! Згадаймо серпень 1980 року, коли дрібні, поодинокі акти мужності склалися в силу, здатну повалити потужну систему зла. Ще до серпня 1980-го – уже 1978 року, а також після вторгнення СРСР до Афганістану 1979 року – разом із моїм товаришем Jacek Gwizdowski з IX ліцею в Кракові, ми нанесли спреєм сотні антирадянських гасел і малюнків на краківські стіни. Згодом краківський історик мистецтва Maciej Miezian назвав це початками графіті в нашому місті. Кожен із нас – лише крихітна піщинка, яка сама нічого не означає. Але якщо нас будуть мільйони, ми тихо й невідворотно сипонемо в шестерні зла. Зітремо цю брутальну машину брехні, невігластва й дурості. Дуже прошу всіх: повірмо ще раз – і разом змінимо світ! Із Польщі може ще раз вийти іскра, здатна перевернути порядок зла й обернути його на порох. Завдяки всім нам! Нам не потрібна велика революція – вона станеться сама. Потрібні пробудження й велика залученість суспільства. А все починається з одного: з рефлексії та незалежного мислення, які ведуть до правильного вибору. А далі вже піде…

Який Ваш досвід формування спільноти довкола «Osobliwych Intrygujących Opowieści»? Чи бачите Ви, що Ваші тексти справді спонукають людей до роздумів і дискусій, як Ви цього прагнете?

JB: Я стикаюся з двома типами реакцій. Перша – чорна діра. Деякі мої знайомі замовкли, і досі не розумію, чи, дізнавшись, що я пишу, вирішили, ніби я збожеволів, чи їм просто не сподобалося, а може, вони не знають, що відповісти, бо я ворушу осине гніздо? Шкода, але, мабуть, ніколи не дізнаюся, хоча мене це інтригує. На іншому полюсі – відгуки: зворушує, змушує думати, викликає рефлексію, продовжуй. Це додає сил і надихає. Тому, коли сам бачу щось хороше, як-от Вашу сторінку «Dzienność», – даю відгук, бо для автора це може бути важливо. Мене турбує, що сервіси на кшталт YouTube дедалі більше орієнтуються на монетизацію й рекламний заробіток, так само як соцмережі: хочеш бути нагорі – плати. Мільйони переглядів збирають молоді дівчата в автомобілях, які лише ворушать губами під відомі хіти, та відео про те, як промисловий металевий подрібнювач затягує працівника або автомобіль в’їжджає в натовп. O tempora, o mores! І поки людей оглуплюють і вони марнують час на дурні ролики, політики в усьому світі чудово роблять свої справи.

Що для Вас означає позитивний відгук таких визнаних постатей, як редактор Wojciech Mann? Чи додає це Вам мотивації працювати далі?

JB: Для мене це дуже важливо. Я вдячний редакторові Wojciech Mann за безкорисливий допис про мене й саркастичний коментар: ті, хто вважає, що все гаразд, мають прочитати «TO!», потім прочитати ще раз, а якщо не допоможе – ще раз, і так до результату! Це величезна похвала з уст такої визнаної особистості. Вона додає крил. Сумно, однак, що редактор Mann – голос волаючого в пустелі, а більше ніхто з людей із великим охопленням не хоче допомогти. Особливо дратує, коли листи летять у кошик без жодного кліку по посиланню, а потім у розмові хтось запевняє, що послухав. Любі мої, на YouTube кожен клік видно в точній статистиці. Шкода, що люди з величезною аудиторією часто бачать лише кінчик власного носа або бояться висунутися, а в інтернет-сервісах Богом є клікабельність. Письменник не здатен конкурувати з клікбейтом. Але я не здаюся – ініціали після Бонда зобов’язують!

Ви раптово з’явилися на публічній літературній сцені.

JB: Я довго писав у шухляду. У 2024 році Paweł Heszen – багаторічний співробітник «Tygodnik Powszechny» і краківського журналу «Przekrój» – прочитав кілька моїх текстів і переконав мене, що варто вийти з ними до людей. У серпні я запустив YouTube-канал Osobliwe Intrygujące Opowieści з плейлистами: Ostrzeżenia, Wiersze i Rzeczy Dobre, Muzyka.

Усього за 19 місяців Ви створили YouTube-канал із понад тисячею підписників, майже сотнею відео та 200 тисячами переглядів, авторський сайт дев’ятьма мовами, видали дві книжки, записали LP/CD pomiędzy a pomiędzy…, польсько-англійський мініальбом EP Głupota/Stupidity і мініальбом EP krótko…. Це вражає.

JB: Найважливіше – слово, музика лише доповнення. Алгоритми YouTube і соцмереж мені не сприяють. Там богом є клікабельність. Журналісти й люди з великим охопленням не зацікавлені в підтримці.

JB: Музичні журналісти часом навіть налаштовані вороже, бо я користуюся інструментами, які перевертають ринок. Коли я подарував відомій редакторці голий диск – без обкладинки – захопленню не було меж. До моменту, коли вона дізналася, що в музичному шарі я використав генеративні інструменти. Тоді раптом виявилося, що це штучне, надто досконале й без душі. (сміється) Коли я починаю проєкт, віддаюся йому без залишку. Це стан повного занурення. Від цього страждає моя чудова дружина – перша й безкомпромісна рецензентка. Я також намагаюся ґрунтовно готуватися до кожної теми: звертаюся до джерел, консультуюся з фахівцями Ягеллонського університету чи Музичної академії, якщо тема цього потребує.

У збірці віршів Rzeczy dobre після прочитання поезій можна одразу послухати їхні музичні версії. У книжці Ostrzeżenia i inne opowiadania до тексту TO! Ви навіть додали композицію в стилі симфонічного року.

JB: Люди читають дедалі менше, тому додаю до своїх текстів їхні музичні втілення. Текст TO! вважаю найважливішим. У письмовій і читаній версіях я поєднав його з геніальною «Літанією про спасіння від дурості» Романа Брандстеттера. Його оцінив редактор Wojciech Mann, за що я вдячний. Інші мовчать. AI я трактую як інструмент. У промптах задаю для своїх аранжувань конкретні тембри, семпли, соло, вокали – обираю те, що відповідає моєму баченню, а потім усе виправляю, іноді додаю мелодекламацію й навіть людські недосконалості. Наприкінці все зводжу й роблю фінальний мастеринг. Це забирає безліч часу! А потім чую: «згенеровано за п’ять хвилин».

JB: Сьогодні більшість радійної музики створюють цифровим способом – із використанням семплів, секвенсорів, арпеджіаторів, комп’ютерної обробки й, що найгірше, вокалу, підправленого автотюном.

Ви порушуєте складні теми: зло, брехню, дурість. Текст głuptokracja з вигаданим Вами однойменним неологізмом перебуває на межі витримки деяких читачів.

JB: Ми саме рухаємося до явища «głuptokracja», а потім – просто до глобальної катастрофи.

JB: Політики перейшли межі абсурду.

JB: На вершинах світу стоять погані люди з его, що сягає зірок. У Польщі ми чуємо нісенітниці – наприклад, твердження, що шестипроцентні кредити на оборону, витрачені за кордоном, кращі за трипроцентні, які можна використати всередині країни. Це ображає інтелект громадян. Я питаю: ми ще мислимо?

JB: На напівзаходи вже немає часу. Зло перестало маскуватися – діє відкрито й нахабно. Відроджуються коричневі ідеології, які здобувають підтримку. Потрібне пробудження! Своїм письмом я хочу змусити зупинитися, замислитися й відчути потребу в рефлексії. Кожен із нас – маленька піщинка, але мільйони таких піщинок здатні стерти шестерні машини зла.

JB: Якщо ми не відреагуємо, механізм брехні й дурості перемеле нас усіх.

JB: Я вірю, що слово може бути іскрою. Воно може дати імпульс, який переверне порядок зла, але лише тоді, коли ми почнемо мислити незалежно й перестанемо мовчати.

JB: Це справді залежить від нас!